![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
(no subject)
Мене зачаровує вода. Особливо швидкі гірські річки. Особливо водоспади.
І от нещодавно вирішила потішити себе спогляданням такого чуда. Благо, водяться вони на території ношої тьмутаракані.
Після недовгих роздумів об"єкт був вибраний - Женецький водоспад (ще його називають Гук). Добратись до потрібного повороту проблем не склало - всі місцеві аборигени в курсі, яка дорога веде до дачі нашого "вельмишановного президента". Водоспад знаменитий не настільки, адже місць, де вода злітає з скелі у зелених Карпатах побільше, аніж резиденцій "любих друзів". Хоча, якщо добре подумати і уважно порахувати...
Тупцяти ніжками загалом довелось 8 км. Та йти по такій дорозі - суцільне задоволення. Краєвиди, повітря, запахи... Слова тут лишні.
Тільки бажаючих пройтись бракує. Маленька безліч люду віддає перевагу добратися до Гуку на авто. А враховуючи, що 5 із 8 км - це добре проасфальтована дорога, то особливих труднощів не виникає. Та тільки якої псеї мами пхатися своєю машиною далі, на неасфальтовану гірську дорогу і місити там болото?! Впадло пройтись? Болять ніжки? Пузіко заважає? То хай би дивились на той водоспад на фотографіях. Ефект такий же. Так ні, пруть! Цінителі природних красот. Зла на них не вистачає. А потім товчуться біля водоспаду, штовхаються, зляться. Псують ауру святого місця і власну карму. Ще й смітять заодно.
Гори треба відчути. Прогулятись до болю в ногах, до втоми цілого організму. Щоб зробивши привал біля малинника і смакуючи пахучі-препахучі ягоди, знайти свою нірвану. Карпатську.
І от нещодавно вирішила потішити себе спогляданням такого чуда. Благо, водяться вони на території ношої тьмутаракані.
Після недовгих роздумів об"єкт був вибраний - Женецький водоспад (ще його називають Гук). Добратись до потрібного повороту проблем не склало - всі місцеві аборигени в курсі, яка дорога веде до дачі нашого "вельмишановного президента". Водоспад знаменитий не настільки, адже місць, де вода злітає з скелі у зелених Карпатах побільше, аніж резиденцій "любих друзів". Хоча, якщо добре подумати і уважно порахувати...
Тупцяти ніжками загалом довелось 8 км. Та йти по такій дорозі - суцільне задоволення. Краєвиди, повітря, запахи... Слова тут лишні.
Тільки бажаючих пройтись бракує. Маленька безліч люду віддає перевагу добратися до Гуку на авто. А враховуючи, що 5 із 8 км - це добре проасфальтована дорога, то особливих труднощів не виникає. Та тільки якої псеї мами пхатися своєю машиною далі, на неасфальтовану гірську дорогу і місити там болото?! Впадло пройтись? Болять ніжки? Пузіко заважає? То хай би дивились на той водоспад на фотографіях. Ефект такий же. Так ні, пруть! Цінителі природних красот. Зла на них не вистачає. А потім товчуться біля водоспаду, штовхаються, зляться. Псують ауру святого місця і власну карму. Ще й смітять заодно.
Гори треба відчути. Прогулятись до болю в ногах, до втоми цілого організму. Щоб зробивши привал біля малинника і смакуючи пахучі-препахучі ягоди, знайти свою нірвану. Карпатську.