Маленька нірвана

9-те травня відзначали на горі Синяк.
З минулого року то улюблена карпатська гірка (1600 м і ще трохи), улюблений підйом, улюблені краєвиди. Одним словом, кохання з першого погляду раз і на все життя.

І там ще є сніг!
Піднімаєшся під палючим сонцем, відчуваєш спеку кожною клітинкою тіла, і раптом - сніг. Холодний і сліпучий. Кілька десятків метрів зимової подорожі серед літа.

Чим мені подобається останній етап підйому на Синяк, то це необхідністю повної концентрації на тому, куди ступаєш. І більше ніяких думок. Тому що камені-камені-камені. Великі і маленькі, стійкі і не дуже, покриті висохлим мохом і без нього (підніматися чи спускатися в дощ по такому маршруту - то справжній екстрім). Перед кожним наступним кроком треба оцінити ситуацію, вирішити, куди поставити ногу, іноді опертися рукою для підстраховки. І видивлятись, а де ж там наступний маркер-вказівник.

Окремі східні релігії вчать концентруватися на "тут і зараз". На таких підйомах це виходить само собою.

Про краєвиди і згадувати не треба - вони прекрасні.
І неймовірне небо з хмарками. Тими самими, що мають срібний обідок.